Ті, хто: Інна Данченко
Нейрореабілітація — один із найтяжчих видів реабілітації для тих, хто повертається з війни. Це Інна Данченко, підприємниця, зрозуміла ще під час волонтерства у військовому шпиталі у 2014 році. Через три роки вона заснувала благодійний фонд і сьогодні продовжує допомагати тим воїнам, хто потребує нейрореабілітації. Як вона побудувала бізнес-процес у волонтерстві, для чого вона заснувала проект 300W та що робити, аби не вигорати у такій справі, вона розповіла в інтерв'ю для ZZA!.
Коли я стала займатись волонтерством
Офіційно я стала волонтером з другого вересня 2014 року, коли прийшла координатором волонтерів "Волонтерської Сотні" у Головний Київський військовий шпиталь. З того часу я продовжую бути волонтером, і саме на засадах волонтерства і партнерства з соціально відповідальним бізнесом у вересні 2017 року заснувала Благодійний фонд "КРАН". Я не отримую платню, не сплачую оренду, адміністративні витрати нашого фонду за 2018 рік склали 0,38%. Це моя принципова позиція — мінімізувати адміністративні поточні витрати на операційну діяльність фонду, заради максимального використання залучених пожертв на цільові задачі благодійної діяльності фонду. Я вкладаю свій ресурс та кошти, а також знання та досвід, щоб фонд працював як бізнес-структура.
Все самое важное в Telegram
Як я керуюсь бізнес-підходом у волонтерстві
Мої бізнес-партнери спонукали меня організувати благодійний фонд для розширення благодійної допомоги на довгостроковій основі, і це було правильним логічним рішенням, до якого я дійшла через три роки своєї волонтерської діяльності. Просто, коли ти весь час кудись біжиш, шукаєш ресурси для допомоги тяжко травмованим, пораненим бійцям АТО, треба зупинитись і створити структуру, яка допоможе вийти на новий рівень тривалої ефективної доброчинної допомоги у відновленні здоров'я захисників України. Фонд взяв потужний старт і за перший рік своєї роботи увійшов у сегмент благодійних фондів із середнім обсягом фінансування, які за рік залучають і використовують на благодійну допомогу більше мільйона гривень пожертв.
В університеті я вивчала історію та зовнішню політику, іноземні мови, працювала в міжнародній організаціі та іноземних компаніях — увесь мій попередній досвід до війни зумовив мій бізнес-підхід до того, що я роблю зараз у благодійності. А бізнес-підхід — це чітка ціль, конкретні задачі, дедлайни, по суті, — проектний менеджмент, а головне — відповідальність за все, що ти робиш. Я бачу стратегію, вибудовую тактику, шукаю і залучаю необхідні ресурси та поважаю свій час та час своїх партнерів. Процес заради процесу — це не про мене, я налаштована на результат і завжди працюю з тими, хто розділяє цей підхід та мої цінності.
Мене мало що зупиняє, тому що у роботі я — марафонець, який працює над довгостроковими проектами, та челенджер, що береться за складні задачі, за які, зазвичай, мало хто візьметься.
Люди інколи дивуються, що я можу довго наполегливо працювати над результатом, кажуть "візьмись за щось простіше", проте мені в кайф доводити справу до кінця. І добре, що у житті я зустрічаю тих, хто здатний пробігти зі мною цей марафон. Таких людей мало, насправді, бо для цього, як-то кажуть, потрібна stamina — витривалість та сила духу. Окрім складних задач, я берусь за благодійні проекти інтелектуального та технологічного рівня, а нейрореабілітація тяжко травмованих та поранених бійців АТО (ООС) належить якраз до цієї категорії.
Чому я вирішила допомагати саме в нейрореабілітації ветеранів АТО (ООС)
За роки волонтерської діяльності я зверталась до різних благодійних фондів, фізичних та юридичних осіб, хто міг би надавати довготривалу благодійну допомогу захисникам України. Проте ми не знайшли такого фонду ні в Україні, ні за кордоном. А знаєте чому? Тому що більше 80% допомоги у сфері охорони здоров'я надається діткам. Це світова статистика. Це статистика України. І я розумію, що тяжкохворим дітям, звісно, потрібна допомога.
Але чому бійцями, які забезпечують мирне небо цим діткам, так мало опікуються, коли вони повертаються з війни?
Ні, звісно, що бійцями опікується величезна спільнота, яка забезпечує нагальні потреби. Але за спеціалізовану допомогу саме в нейрореабілітації воїнів після тяжких ушкоджень спинного чи головного мозку мало хто береться. Однак…
У 2015 році я приїхала з одним бійцем, якому допомагала як волонтер, до Науково-практичного центру нейрореабілітації "Нодус". Це — єдина в Україні спеціалізована клініка, чия концепція передбачає повний цикл медичного втручання для пацієнтів з ураженням центральної та периферичної нервової системи. Те, що ушкодження спинного та головного мозку, — найтяжчі, я зрозуміла ще у шпиталі. Крім того, я була волонтером у програмі з протезування бійців, які втратили кінцівки на війні. Ця програма фінансувалась державою. За цей час я зробила два висновки. Перший — надавати реабілітацію за державний кошт легше, адже тобі не потрібно постійно шукати гроші, — ти просто забезпечуєш процес. Другий — я зрозуміла, що протези сьогодні можуть бути дійсно високотехнологічними гаджетами та замінювати кінцівки, і в той же час є сотні бійців, які маючи руки та ноги, не можуть ними поворухнути через ураження хребта чи головного мозку. І я вирішила, що хочу допомагати саме таким хлопцям.
Відновне лікування та реабілітація мого подопічного бійця АТО Валерія Сергієнка з Житомирщини зайняла три роки. Безперервно з листопада 2015 року! У нього була тяжка черепно-мозкова травма та ускладнення після двосторонньої тромбоемболії легень. Він не розмовляв узагалі. І були сумніви у лікарів, що він зможе заговорити. Але після тривалої спеціалізованої нейрореабілітації за індивідуальною програмою Валєра все ж таки заговорив. На Новий рік він сказав "мама" — мама на той час за ним доглядала. А коли він вже виписувався з клініки у грудні 2018 року, Валєра йшов, спираючись на паличку. І от скажіть мені, хіба ж життя людини не варте того, щоб боротись за нього?
У травні 2018 року за участі бійців, які проходять лікування та реабілітацію в рамках Благодійного проекту Nodus, був проведений унікальний велопробіг в м.Бровари. Розумієте, ці хлопці не можуть брати участь у проектах на кшталт "Переможці" або в інших медійних програмах. Але вони теж заслуговують на те, щоб про них знало суспільство, адже вони теж вийшли з того пекла. І моя позиція — необхідно не тільки лікувати та відновлювати здоров'я наших захисників через якісну сучасну реабілітацію, важливо — соціалізувати хлопців! Не чекати, поки вони підуть через три роки, а залучати до активностей одразу, зважаючи на їх фізичні можливості та безпеку. Нік Вуйчич у своєму щільному графіку в 2017 році під час візиту в Київ все ж знайшов час, аби провідати тяжко травмованих бійців у клініці. Він навіть написав зворушливий пост, як глибоко вражений тим, що бійцям із такими ускладненнями дають шанс на повернення до життя в Україні. Він був приголомшений і схвильований, так само як і відомий ветеран війни в Іраку Шайло Харіс, автор книги "Сталева воля".
Зараз у черзі на реабілітацію у клініку "Нодус" — 692 чоловіки (за період з 2014 року реабалітацію пройшли 257 бійців завдяки безкоштовній доброчинній програмі, ініційованій клінікою; такий масштабний благодійний проект допомоги захисникам України фінансується власним коштом клініки, а також за підтримки благодійних фондів, серед яких і БФ "Кран", окремих меценатів та спонсорів.).
Біда у тому, що, очікуючи своєї черги, хлопці тихо вмирають по своїх хатах.
Їх ніхто не бачить, про них ніхто не знає, бо в такому стані людина не буде ходити по вулицях. Більшість з них мають першу групу інвалідності, а це десь в середньому 4 тисячі гривень пенсії (залежить від багатьох нюансів). А витратна частина, яка потрібна таким пацієнтам щоденно (памперси, катетери і т.ін.), складає не менше 3800 грн на місяць. Тобто вони отримують свою пенсію, щоб оплатити щоденні витратні засоби, і це не враховуючи ліки та реабілітаційні послуги.
Є відомий вислів американських військових, який мені дуже подобається: "Нація визначаться тим, як вона опікується пораненими на війні". Це моральний обов'язок та цінність нації, це найвищий прояв людяності — не кидати нікого. І це моя місія — допомогти відновити максимально здоров'я бійця-воїна України, щоб він жив наповну, з радістю.
Як я залучаю ресурси благодійного фонду на допомогу бійцям
Ми не збираємо кошти просто так, у нас є три чітко визначені напрями діяльності БФ "КРАН": фінансова адресна допомга, закупівля спеціалізованого обладнання для нейрореабілітації та підтримка наукових проектів у медицині. Благодійність часто сприймається просто як "дай гроші". А наша позиція та позиція клініки-партнера полягає у тому, щоб створювати партнерство на основі спільних цінностей та цілей, бо ми "біжимо марафон". Ми піднімаємо стільки бійців, скільки може наш ресурс, і нас не зупиняє апатія суспільства та його "втома від війни". Кожен, хто не байдужий до цієї проблеми, може зайти на наш сайт та ознайомитись, як саме він може допомогти.
Зараз ми допомагаємо п'яти бійцям, які проходять реабілітацію у клініці. Сама клініка обирає, кому допомагати, спираючись на протоколи надання спеціалізованої медичної допомоги. Раніше було 15 місць для бійців у благодійному проекті Nodus, але за ці роки війни ресурс для доброчинної допомоги бійцям АТО значно скоротився. Незважаючи на це, я впевнена, що закордон, включаючи навіть Ізраїль, ніколи не вилікує наших бійців якнайкраще. У Валєри б не було можливості перебувати там три роки, він навіть 21 день не зміг би провести. Чому? Тому що це дуже дорого та довготривало. Нейрореабілітація — це не санаторний відпочинок, це тяжка щоденна праця бійця та команди медиків.
За минулий рік нашим фондом була надана фінансова адресна допомога восьми особам та закупленно спеціалізоване реабілітаційне обладнання — активний вертикалізатор Easy Stand Glider. Фінансова адресна допомога склала 1 млн 451 тис грн, а цей апарат — 388 тис грн.
Для чого ми створили проект "Жінки — героям України"
У нас немає сьогодні мети купити бійцям з черги 300 інвалідних візків, і отим п'яти бійцям, які зараз проходять реабілітацію, теж візки не потрібні. Тому що вони хочуть ходити. Щоб у них була змога ходити, ми маємо, насамперед, допомогти їх вертикалізувати (поставити прямо). А це дуже важко — вертикалізувати тіло людини, яка дуже довго лежала. При заняттях з вертикалізації вона може просто втратити свідомість, тому що порушена вже робота серцево-судинної системи. І я це бачила не раз.
На даний момент ми залучаємо кошти на придбання системи G-EO System Evolution (Switzerland). Це роботизований реабілітаційний комплекс, який допомагає відновити природню індивідуальну ходу пацієнта, а не просто допомогти йому пересувати ноги по поверхні. Саме цей апарат було обрано директором клініки як той, що необхідний для посилення ефективності реабілітації. Його придбання дасть змогу узяти з черги як мінімум 50 бійців протягом року. Саме обладнання коштує 320 тисяч євро. Тож ми організували проект "300 жінок — героям України", або 300W (300 Women). Імпортер вже надав знижку у 20 тисяч євро, тому наша мета — зібрати 300 тисяч євро та придбати обладнання спільнокоштом.
На сьогодні зібрано 411 120,22 грн та 595,20 євро. І ми не збираємо по копійці, бо є дедлайн — 25 грудня 2019 року. Тож, якщо жінка хоче долучитись до проекту, вона бере на себе зобов'язання внести тисячу євро протягом року — одним чи регулярними внесками. Саме такі умови реалізації проекту 300W, але ми будемо вдячні за будь-які внески на фінансову адресну допомогу нашим бійцям.
У благодійному проекті 300W ми вирішили, що донорами можуть стати жінки і з їхньою допомогою придбання спеціалізованого реабілітаційного обладнання стане можливим. Мені часто кажуть: "Та давайте скинемось по гривні! По десять! Якщо десять мільйонів українців так зроблять, хіба не назбираються гроші?" Але невже у нас в країні немає 300 активних, свідомих жінок? Невже у нас немає жінок, які займаються бізнесом та хочуть допомогти тяжко травмованим, пораненим воїнам, які захищають спокій та безпеку наших дітей? Є! 300 із 40 млн точно є. Внесок складає тисячу євро, у гривнях це близько 30 тисяч, або 5 тис гривень на місяць, якщо починати робити внески зараз. Це реально надати таку суму? Реально.
Ми створюємо спільноту активних та нешаблонно мислячих жінок. Тих, кому не байдуже. Тих, хто діє нестандартно і сміливо.
Не просто переказує пожертви, а інвестує в системну доброчинну допомогу у найтяжчій сфері благодійності. А повернення інвестицій — це відновлене життя тих, хто захищав для нас мир.
Що я кажу собі в моменти, коли мені здається, що я вигораю
Це питання було для мене особливо актуальним декілька років тому, бо я перебувала у сильній напрузі та відчувала психологічне навантаження. Але я пройшла цей етап, тому що в мене дуже сильна особиста мотивація. Як би банально це не звучало, але я задаю собі питання: якщо цього не зроблю я, то хто це зробить? Ніхто. Все! Рухаємось уперед!
| Карта сайта: