На шляху від online-освіти до скорочення кількості університетів

Нова економічна реальність стала повсякденням урядових зусиль та законодавчої діяльності. Позачергові засідання парламенту, створення груп радників з подолання економічної кризи, дискусія у ЗМІ щодо послаблення чи посилення карантину. За будь-яких умов країна покине карантин протягом місяця. На те будуть різні причини — і послаблення епідемії, і неможливість далі дистанційно працювати всім підприємствам. Однак, є галузь нашої економіки, яка водночас є і дуже консервативною, і вельми вразливою до втручання та надзвичайних подій. Це — освіта.

У продовження аналітичних матеріалів, які нами вже розміщені у засобах масової інформації, нами був проведений аналіз можливого впливу фінансової кризи, що набуває світового масштабу і, нажаль, не омине Україну, на систему освіти.

Подпишитесь на канал DELO.UA

Задля цього нами був проведений аналіз структури джерел фінансування навчання студентів в Україні впродовж 2015/16 — 2019/2020 року.

Так у 2015/16 навчальному році (н.р.) питома вага студентів, які навчались за рахунок коштів фізичних осіб становила 48,9%, у 2018/19 н.р. вона зросла до 52,6%, а у 2019/20 н.р. — ще збільшилась до 53,5%. Тільки за три роки кількість студентів-контрактників зросла на 4,4%. Одночасно, питома вага студентів, які навчаються за кошти державного бюджету, скоротилася до 37,9%.

У розрізі типів навчальних закладів ситуація наступна: щодо коледжів, технікумів та училищ, то у зазначені навчальні роки питома вага тих, хто навчався за кошти фізичних осіб, зменшилась до 30,8% при одночасному зростанні питомої ваги студентів, які навчались за кошти державного та місцевих бюджетів — до 69,1%. /p>

Внаслідок зниження рівня доходів населення України, на жаль, відбудеться зниження рівня фінансування навчання студентів за рахунок коштів фізичних осіб (власних ресурсів тих, хто навчається та їх батьків). З урахуванням того, що у системі підготовки спеціалістів на рівні коледжів, технікумів та училищ переважає фінансування з державного та місцевих бюджетів, негативний вплив буде менш суттєвим. Але в ситуації економічної кризи та зменшення рівня доходів як державного, так і, в першу чергу, місцевих бюджетів, фінансові можливості щодо освіти також будуть скорочені.

Тим більш, що корегування видатків державного бюджету на 2020 рік у бік їх зменшення торкнуться і видатків місцевих бюджетів. Так, наприклад, Бюджетна комісія Верховної Ради України запропонувала зменшити субвенцію на створення навчально-практичних центрів сучасної професійної (професійно-технічної) освіти на 160 млн грн. І це не єдине із запропонованих скорочень.

Більш складна ситуація, на наш погляд, виникне у закладах вищої освіти (університетах, академіях, інститутах), оскільки в них переважає частка студентів, які навчаються за кошти фізичних осіб (53,5%).

В разі зменшення рівня доходів населення України, яке, нажаль є неминучим, фінансові можливості щодо оплати навчання суттєво знизяться.

І це стосується як тих, хто вже навчається у закладах вищої освіти (ЗВО), а їх станом на 1 січня 2020 року 717293 особи, так і тих, хто має намір вступати на навчання у 2020/21 навчальному році.

Зазначені негативні тенденції не оминуть систему підготовки аспірантів та докторантів. Так, станом на 1 січня 2020 року в Україні 63,0% аспірантів навчались за кошти державного бюджету, а 37% — за кошти фізичних осіб. Щодо докторантів, то 85,9% навчались за кошти державного бюджету і 14,1% — за кошти фізичних осіб. Як бачимо, тут цифри значно нижчі, але і рівень оплати навчання у аспірантурі та докторантурі — вищий за навчання на рівні бакалавра. З урахування загальносвітової кризи, що насувається, слід очікувати зменшення кількості студентів-іноземців в українських ЗВО, а їх кількість останніми роками суттєво зростала.

Так, впродовж 2015/16 — 2019/20 н.р. загальна кількість студентів-іноземців в Україні становила зросла з 53,493 тис. до 60,006 тис. осіб. Особливе зростання відбулося за останні два навчальних роки. Аналогічна ситуація і підготовкою аспірантів-іноземців: їх кількість на 1 січня 2020 року становила 1020 осіб, з яких 1000 осіб навчаються на підставі договорів з юридичними та фізичними особами.

Читайте также: В очікуванні підтягування пасків: доходи населення та національна економіка

Уряд планує підвищення рівня оплати навчання у ЗВО з використанням так званої індикативної собівартості (3 березня 2020 року була ухвалена відповідна Постанова КМУ). Міністерство освіти і науки наголосило на тому, що запроваджує мінімальну ціну контрактного навчання тільки для 38-ми зі 121-ої спеціальності. Однак серед них — право, економіка, політологія, менеджмент, маркетинг, міжнародні відносини, журналістика, фінанси, дизайн, туризм, готельно-ресторанна справа та інші. Як бачимо, це ті спеціальності, на яких навчаються студенти переважно контрактної форми навчання, за рахунок яких фінансується розвиток ЗВО.

Передбачено, що приведення вартості контракту до фактичних витрат університетів відбуватиметься поступово: у 2020 році становитиме 60% від держфінансування на 1 студента в університеті, у 2021 — 70% та у 2022 — 80%. Але і така схема не надає додаткового оптимізму, оскільки 60% від держфінансування в умовах 2020/2021 н.р. буде становити у середньому 20 — 25 тис. грн на рік, оскільки рівень держфінансування одного студента коливається в межах 33 — 43 тис. грн на рік. З урахуванням обмеження, що вартість навчання не повинна перевищувати три середні офіційні заробітні плати в області, наявна можливість певної диференціації вартості.

Саме тому вже сьогодні МОН України наголошено, що цього літа підвищення вартості навчання не зачепить, як очікується, більшість закладів Києва (вона і так висока), Рівненської, Волинської, Житомирської, Чернівецької та Івано-Франківської областей.

А що робити абітурієнтам у інших регіонів України де, між іншим, мешкає досить суттєва частина населення країни?

Виникає питання — звідкіля в умовах зниження доходів населення можливо буде заплатити пересічним українцям за навчання? Тим більш, що очікувати суттєвого покращення економічної ситуації швидкими темпами — підстав, нажаль, немає. Тож — кількість тих, хто спроможний оплачувати нову вартість навчання і стати студентом ЗВО — буде скорочуватись. І це не враховуючи того, що частина з тих, хто вже навчається (або надає освіту своїм дітям), внаслідок зниження або втрати доходів буде змушений припинити або призупинити навчання, оскільки не буде мати фінансових можливостей.

Читайте также: Штормове попередження для економіки: хвилі безробіття на мілині заощаджень

Мінімальна ціна контрактного навчання стосується державних університетів та тих приватних, які отримуватимуть державне фінансування (їх кількість є незначною). Отже приватні навчальні заклади зможуть встановлювати ціну на власний розсуд, що також не кращим чином вплине на ЗВО державної форми власності. Фактично, державні університети залишаться без значної частини студентів.

"Непідйомна" вартість навчання призведе до необхідності здійснення виборур між якістю освіти і взагалі можливістю її отримання. Природно, що велика частина абітурієнтів обиратиме варіант — краще хоч якась освіта, ніж ніякої, і попрямує до приватних закладів.

Чим мотивується підвищення вартості навчання? Ніби то ідея цікава, оскільки було наголошено, що справедлива ціна на контракти дозволить підвищити якість освіти, надасть можливість ЗВО інвестувати в лабораторії, платити вищу зарплату кращим викладачам. Однак, в реальності це призведе до скорочення кількості студентів.

А в разі скорочення контингенту студентів, скоротиться потреба і у викладачах.

Скорочуємо студентів і викладачів — скорочуємо університети.

Це означає, що держава у найближчому майбутньому отримає ще одну потенційну категорію безробітних і розмір соціальної виплати для них становитиме не 650 грн на місяць.... Але не це саме страшне. Можливо ще гірше — викладачі (досвідчені, професійні, працездатного віку) попрямують за кордон, слідом за своїми потенційними абітурієнтами.

Все це відображає приховане (чи не висловлене публічно) бажання уряду скоротити кількість навчальних закладів, що, мало б певну рацію, якщо забезпечити принципово вищу якість надання освітніх послуг. Але, поки це якось само собою відбудеться (тут гіркій жарт), негативні наслідки слід очікувати не тільки для ЗВО, а й для інтелектуального капіталу нації.

Читайте также: До наслідків скорочення бюджету 2020: якщо науково-освітній та культурний баласт — за борт

Звісно, освіта має бути якісною, а не формальною. Може, перевести її в онлайн і після карантину? Економія на утриманні приміщень, аудиторій, особливо, для тих студентів, які не потребуватимуть лабораторної чи експериментальної бази?

Сталий розвиток передбачає постійне і неперервне оновлення знань, навичок, компетенцій. Доречно відкривати нові можливості, які демонструє нам онлайн-навчання, акцентувати увагу на постійній підвищенні кваліфікації працівників, на засвоєнні нових, затребуваних сьогоденням знань. Цікавим є довід закладів, які вже займаються підвищенням кваліфікації.

Нині знання старішають швидше, ніж осаджується задоволення від тримання диплому в руках. Важливим стає не стільки отримання другої чи третьої вищої освіти, а постійне оновлення та вдосконалення знань. Вельми конкретних. Відповідно до потреб економіки і індивідуального зростання. І саме тому освіта має стати більш персоніфікованою, ніж була будь-коли у минулому.

Сьогодні освітянам і можновладцям конче потрібно не допустити ситуації, коли звуження доступу до навчання у ЗВО призведе тільки до скорочення структурних підрозділів університетів, а, незабаром, і їх самих.

Пригадується картинка з 90-х, йдуть перші роки після розпаду СРСР і на одному з ларьків майорить записка: "Вас обслуговує доктор філологічних наук"…

Источник