Колекторська діяльність — чи зможуть пропоновані закони по-справжньому захистити боржників
Якщо легальна юстиція працює неналежним чином або не працює взагалі, її місце починає займати тіньова. Це відбувалося як у 90-х роках, коли стягненням боргів займався криміналітет, так і після кризи 2008 року, коли на зміну кредитному буму прийшла криза неплатежів, а на ринку почали масово з’являтися колекторські компанії.
На сьогодні легальна юстиція — це суд, нотаріат, державна виконавча служба та приватні виконавці. Колектори в Україні поза законом.
Подпишитесь на канал DELO.UA
При стягненні заборгованостей на значні суми, заборгованостей, забезпечених заставою, іпотекою, без легальної юстиції кредитору вже не обійтися. Проте залишаються ще так звані карткові кредити, позики на незначні суми та кредити, що видають мікрофінансові організації.
Умови договорів за такими кредитами, захмарні відсотки, фінансова грамотність населення, неперебірливість у їх видачі — це тема окремої публікації. Сьогодні будемо говорити лише про засоби їх повернення.
Чому кредитор за їх стягненням звертається до колекторів, а не до суду? Відповідь одна: суд — це довго, дорого та неефективно.
Дійсно, завантаженість судів і дефіцит суддів першої інстанції призводить до того, що справи про стягнення заборгованості розглядаються місяцями, а то й роками. Якщо ж суми заборгованості незначні, то операційні витрати на їх стягнення (судовий збір, папір, робота юристів) можуть виявитися більшими аніж ціна питання.
Банківські установи, аби відвести від себе негатив, скидають такі заборгованості на факторингові та так звані колекторські компанії, які не перебирають засобами та методами їх стягнення, не звертаючись до суду.
Погрози, шантаж, вимагання, дискредитація боржників, їх родичів, сусідів (або ж навіть осіб, які ніколи не брали кредит) за місцем проживання, роботи стали вже буденним явищем. Однак за примушування до виконання цивільно-правових зобов’язань та за вимагання неіснуючих боргів в Україні існує кримінальна відповідальність. Правоохоронці на заяви потерпілих від таких дій реагують мляво, апелюючи до "цивільних правовідносин". Тому в суспільстві існує певний запит на цивілізоване врегулювання правовідносин кредитор-боржник.
Які є варіанти?
Зараз у ВРУ знаходяться два законопроєкти, які ці правовідносини нібито покликані врегулювати.
Перший — проєкт Закону України "Про захист прав та законних інтересів боржників при здійсненні колекторської діяльності" №2133, прийнятий парламентом у першому читанні.
Він визначає колекторську діяльність як професійну діяльність з урегулювання простроченої заборгованості, спрямовану на добровільне погашення боржником на користь кредитора простроченої заборгованості за грошовими зобов’язаннями шляхом усної, письмової взаємодії з ним, його представником(-ами). Зокрема з використанням електронного чи іншого технічного засобу зв’язку, проведення телефонних переговорів з боржником, надсилання письмових повідомлень боржнику, і в межах обов’язкового досудового порядку врегулювання спору, повідомлення боржника про наявність заборгованості за допомогою автоінформатора тощо.
На моє особисте переконання, суть Закону не відповідає його назві, він спрямований не на захист прав боржників, а на легалізацію того явища, яке ми називаємо колекторською діяльністю, спостерігаючи його в найгірших проявах.
Другий законопроєкт — проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту боржників при врегулюванні простроченої заборгованості №4241, який 27 січня прийнято за основу. Він пропонує внести зміни до Закону України "Про споживче кредитування", доповнивши його такими визначеннями та нормами:
— врегулювання простроченої заборгованості — заходи, спрямовані на погашення у позасудовому порядку заборгованості споживача, який прострочив виконання грошового зобов’язання (прострочена заборгованість) за договором про споживчий кредит або іншим договором, передбаченим ч. 2 ст. 3 цього Закону";
— колекторська компанія — юрособа (зокрема й фінустанова), яка в інтересах кредитодавця та/чи нового кредитора відповідно до договору з таким кредитодавцем та/або новим кредитором здійснює так врегулювання.
Законопроєкт також пропонує встановити вимоги до взаємодії колекторської компанії зі споживачем (його представником) під час врегулювання простроченої заборгованості (вимоги до етичної поведінки), яка може відбуватись шляхом:
— безпосередньої взаємодії (особисті чи телефонні переговори);
— надсилання повідомлень (текстових, голосових та інших повідомлень, а також без залучення працівників шляхом використанням програмного забезпечення); надсилання поштових відправлень (за місцем проживання або за місцем роботи).
Отже, законопроєкт №4241 також передбачає легалізацію колекторської діяльності, проте виключно щодо громадян, які отримали споживчий кредит, а не в будь-яких зобов’язальних правовідносинах.
Що б там не казали законотворці про захист прав боржників, наслідком ухвалення як першого, так і другого законопроєкту буде легалізація можливості так званої взаємодії колектора та боржника, тобто легітимізація надокучливих телефонних дзвінків та візитів колекторів до домівки боржника, хоча і з певними обмеженнями.
Регулятором колекторів пропонується визначити Національний Банк України, який буде вести реєстр колекторських компаній і реагувати на порушення ними законодавства.
Покарання за порушення вимог колекторської діяльності буде складати від 3000 до 6000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 51-102 тис. грн, що навряд чи стане дієвим засобом стримування "білих реєстрових" колекторів.
А ось "чорні колектори" будуть і далі продовжувати свою "діяльність", не зважаючи на законодавчі зміни.
Міжнародний досвід
Свого часу таким шляхом пішла Росія, легалізувавши колекторів і призначивши їхнім регулятором Федеральну службу судових приставів (аналог вітчизняної Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України). Проте така легалізація не змінила наявний стан речей. Колектори продовжували діяти дикунськими методами. Проблема навіть дійшла до "доброго царя" Путіна, який нещодавно публічно обурювався діями як легальних, так і нелегальних колекторів.
Явище колекторської діяльності існує і в США, і в країнах Європи, проте там колектори грають роль посередників і медіаторів, а не вимагачів, тому що правоохоронна система цих країн здатна захистити громадянина, який необачно заліз в борги.
В Литовській Республіці в ролі колектора може виступати приватний виконавець, який не має права арештовувати майно без рішення суду, проте може прийняти до виконання невиконаний договір, зателефонувавши боржнику та ввічливо пояснивши йому витрати, які він понесе, не виконуючи зобов’язання. На цьому його функція закінчується до ухвалення судового рішення з цього питання.
Що в підсумку?
Підсумовуючи, скажу, що замість легалізації нелегальної юстиції потрібно розвивати легальну, а не робити з точністю до навпаки.
В підручниках історії первісних людей згадуються часи, коли ще не було судів, а примусове виконання кредитором своїх претензій проводилося силами і засобами самого кредитора. Не думаю, що до них варто повертатися.
Андрій Авторгов, член Асоціації правників України, приватний виконавець, к.ю.н.
| Карта сайта: