Крепежи и метизы: производство и поставки
17:21 «Провенто» на выставке образцов промышленной продукции Нижегородских предприятий
15:12 ​Электрокабель» помог реализовать проект создания надежной системы теплоснабжения Кольчугино
13:12 Реконструкция ЛЭП ПАО «МОЭСК» позволила освободить городские территории и снизить потери электроэнергии
11:08 Ученые СПбГУ и Свободного университета Берлина нашли способ улучшить работу солнечных батарей

#HearMeToo: Юлія Зорій

07.12.2018 14:15

Неусвідомлюване. Публічне. Приховане. Невидиме. Фізичне. Сексуальне. Економічне.Психологічне. Але завжди болюче та руйнівне. Насильство. Ми звикли вважати, що ґендерно зумовлене насильство має видимі прояви. Проте інколи насильство може так добре маскуватись, що ні оточуючі, ні людина, яка страждає від нього, не розуміють, що саме коїться. Зробити проблему видимою можна, почавши з діалогу. Коли одна жінка починає говорити, до неї поступово долучаються інші. Коли одна своїм прикладом показує, що не можна мовчати, її наслідують інші. І коли вже не одна вона благає: "Почуй мене". суспільству не залишається нічого, окрім як діяти. Реагувати. Захищати. Попереджати. Цьогорічна тема Міжнародного дня протидії насильству щодо жінок та дівчат Організації Об'єднаних Націй "#ПочуйМене: Зупинимо насильство проти жінок та дівчат". У рамках глобальної кампанії "16 днів активізму проти насильства щодо жінок і дівчат"16 жінок на сторінках ZZA! та WoMo розкажуть вам, чому вони вирішили не мовчати. Юлія Зорій, ведуча "Ранку у Великому Місті" на ICTV, розповідає свою історію.

Якби сьогодні я вийшла на марши проти насильства, на моєму транспаранті було б написано: "Не мовчи!" Це простий меседж, але дуже красномовний. Ми боїмося, нам соромно, нам не зручно, нас цьому не вчили. Але коли ти зрозумієш, що ти не одна така, що ти не вигнанець (ізгой), у тебе розпочинається зовсім інше життя, в якому все буде прекрасно. Жінці важливо розуміти, що вона не одна з такою проблемою, не треба її соромитися. Тому що правила лікування і виходу з неї вже давно існують. Це психотерапія, групи підтримки, книги, тощо. Головне розуміти, що це — не вирок. І що піддаватися насиллю не є нормою.

Коли я думаю про насильство, перше, що мені спадає на думку як асоціативний ряд, — страх, фізичний біль і сльози. А ще моральна тиранія. Коли люди, навіть не торкаючись одне одного, дуже сильно маніпулятивно чи психологічно впливають на іншу людину. І, до речі, велике питання, що гірше. Я би взагалі ототожнила ці два поняття — "фізичне насилля" і "психологічне насилля". Тому що по силі впливу і по силі того, як людина після цього страждає та мучиться все життя, вони дуже близькі. Тому я вважаю, що психологічна маніпуляція, психологічний терор є дуже небезпечними. І применшувати цьому увагу не можна.

Свого часу я зіткнулася з психологічно-маніпулятивним тиском. Коли мені виповнилося 22 роки, у мене почалися стосунки з одним хлопцем. Як мені на той час здавалося, — велике кохання. На початку стосунків я не усвідомлювала, що переживаю саме насилля стосовно мене. Сприймала ситуацію як — "ну, так вийшло", "ну, напевно я щось зробила не так". Тобто, допускалася помилкових думок, яких припускаються величезна кількість жінок і дівчат. Але чим далі, тим ставало складніше з цього вибратися.

Психологічний тиск проявлявся в тому, що мені постійно вселяли думку — я не надто хороша, не надто красива. Взагалі, те, що ця людина зі мною знаходиться в стосунках — це моє величезне досягнення, і що нічого більшого мені не світить. Я мала молитися на ту людину і так радіти тому, що вона у мене є, тому що я — нікчема. Я, якби не він, я би була сама. Мені про це говорили, говорили, говорили... Одного разу я майже погодилася — а дійсно, ну, я ж така: і бридка, і товста, і характер у мене жахливий, і всі проблеми через мене. Я дійсно нікуди не можу від нього піти. Бо він мене любить от таку бридку жабу, а інші не полюблять. Тобто, тебе максимально психологічно пригнічують, щоби ти нікуди не ділася від цієї людини. Така обробка мозку тривала близько року. Усвідомлення що, щось не так, прийшло з часом, коли я зрозуміла всі масштаби того, що зі мною відбувається і вирішила, що мені якось треба з цього виходити. І саме тоді я зрозуміла, що то була не любов.

Я звернулася до психотерапевта. Була дуже тривала психотерапія під час якої мені, слава Богу, вистачило розуміння і усвідомлення того, що те, що зі мною відбувається, це погано і так не повинно бути. Мені просто пощастило потрапити до хорошого спеціаліста! Під час наших сеансів я, по-перше, зрозуміла, що не одна з цією проблемою. Психотерапевт наводив мені багато інших прикладів. По-друге, я не мовчала. Я про це говорила, і це вже мені допомагало. І по-третє, саме він сказав мені, що хлопцеві теж потрібна психологічна допомога і термінова. Тому що така поведінка не є нормальна. Більше того, коли я пізніше через два роки пішла на групову терапію, де всі люди — успішні, багаті, сімейні, — мали так чи інакше схожі проблеми, хтось когось пригнічував, я зрозуміла, що, на жаль, дуже багато людей з цим стикаються. Але наша перемога була в тому, що ми не мовчали, ми про це говорили. Мені одразу стало набагато легше! Я просто зрозуміла, як мені забивали голову, і яка я щаслива, що з цього нарешті вийшла.

Я знаю, що ситуації, коли жінка чинить насильство по відношенню до чоловіка, теж існують, але їх значно менше. Звісно, зізнатися, що саме чоловік є об"єктом насилля, чоловікову ще більш соромно, ніж жінці. Але про це треба говорити, хоч на даному етапі в нашій країні, мені здається, що все ж таки чоловіки значно частіше знущаються над жінками. Цей відсоток набагато більший. Так склалося, що ми живемо в країні з усталеними патріархальними традиціями. Ледь не нормою, на жаль, вважається жорстке розподілення ролей в сім"ї. Коли "у нас тато головний", "тато — голова сім"ї" і таке інше. Цим ми ніби надаємо право чоловіку карати інших членів родини. З самого дитинства ми постійно чуємо: "бьет, значит, любит", "не хуже, чем у других", "не выносить сор из избы"… Саме тому люди, які страждають від домашнього насильства, мовчать і бояться. Адже "про це не можна розказувати", "це не красиво", "це не прийнятно". Такі формулювання призвели до того, що проблема довгі роки не вирішувалася. Вона і не могла вирішитися. Адже в головах величезної кількості людей її просто не існувало. Ось що найстрашніше. З іншого боку, є ще одна проблема — діти-свідки насилля. Для дитини, на очах якої все відбувається, це величезний стрес. Такі діти виростають з комплексами, потребують допомоги. До сьогодні ми дуже мало уваги приділяли саме психологічному здоров"ю людей. Наші батьки не були до цього привчені, нас не привчали. Тобто, це завжди було проблемою, якої ніби не існувало. Але вона є і потребує рішення.

Читайте також: #HearMeToo: Ольга Яценко

Щоб бути в курсі найцікавішого з ZZА! — підписуйтесь на наш Telegram!

Щоб бути в курсі найцікавішого з ZZА! — підписуйтесь на наш Telegram!

Источник

Читайте также